Він народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії в родині кріпака.
У Тараса було шестеро братів і сестер : Катерина, Марія, Микита, Ярина, Марія і Йосип.
В 9 років Шевченко залишився без матері, а в 11 років - залишився круглим сиротою.
У 15 років Тарас потрапляє в прислугу поміщика Енгельгардта, який, помітивши захопленість Шевченко малюванням, вирішив зробити з нього домашнього живописця. Для цього він віддав хлопчика спочатку в Віленський університет, а після переїзду в 1831 році в Санкт-Петербург, відправив його на навчання до живописцю Василю Ширяєва.

У 1838 році у Шевченка з'явилися впливові покровителі, які викупили його з рабства. Серед його "визволителів" художник Карл Брюллов, поети Василь Жуковський та Євген Гребінка.
У 1840 році почався плідний період Шевченка: вийшов "Кобзар", були написані одні з найвідоміших його творів, серед яких "Гайдамаки", "Катерина", "Хусточка", "Наймичка".
У той же час свій художній талант Шевченка розвивав в дусі критичного реалізму. Найяскравішим його твором вважається "Катерина".

За його критичні і дуже реалістичні вірші та за активну діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві, його заарештували, а пізніше відправили на заслання до Орської фортеці Оренбурзької області.
При цьому поетові строго заборонили будь-яку творчу діяльність - що-небудь писати і малювати.
Пізніше в 1855 році після смерті Миколи І була оголошена амністія в'язнів, але Шевченко звільнили тільки через два роки. Його перевели до Новопетровського, де він перебував до 1857 року і, де Шевченко написав кілька повістей, серед яких "Художник" і "Кнігіня".

Після того, як поет вийшов на свободу, він повернувся до Петербурга, де активно займався просвітницькою діяльністю.
Тарас Шевченко помер у віці 47 років 10 березня 1861 року. Спочатку він був похований на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але через два місяці труну було перевезено в Україну і похований на Чернечій горі біля Канева, як і заповідав сам поет.